Зустрічі з тутешністю

Існує кілька способів передавати нашу національну ситуацію у Польщі, зокрема на Підляшші. Мені спадає тут на думку модель «математична», сперта на такий традиційний спосіб рахунку: один, два, тьма-тьмуща. Може придатися ідентична модель «фізична», що відноситься до вимірювання відстаней: далекий, близький ... тутешній. Отак переглядаючи подумки свою методологічну зброю перед близьким зударом з підляською країною, їхав я на «Польсько-українські музичні зустрічі» в Черемсі. На місці, на чималому майдані перед Гмінним центром культури, відразу почала справджуватися котрась із вищезгаданих моделей українства. Справи йдуть успішно, принаймні цього року перейшли аж з Мельника над Бугом до Черемхи, де Бугу нема. Щоб трохи докладніше зорієнтуватися, вишукав я в дедалі густішому багатолюдді секретаря Союзу українців Підляшшя Марію Рижик, а заодно й організаційного директора «Зустрічей». У 1991-1998 роках наша літня імпреза під назвою „Myзичні діалоги над Бугом” відбувалася в Мельнику. До нас як до СУП належала назва, ідея та сама організація імпрези. У цьому році ми сподівалися зорганізувати ії вже дев'ятий раз, однак, на кілька тижнів раніше війт гміни послав нам листа з запрошенням узяти участь у... нашій імпрезі, тобто Мельницька гміна перебрала на себе не свою імпрезу. Ми не погодилися на таку пропозицію, бо "Діалоги” за новою концепцією, мали стати мішаниною різних фольклорів, а нам залежить, насамперед, на показуванні власного, який гине. Тому Музичні діалоги" закінчилися, а натомість є Черемхансько-украінські музичні зустрічі в Черемсі” це продовження „Myзuчнux діалогів над Бугом”. Іх ідея дуже проста: під час спільної забави ми пізнаємо свою культуру, вчимося довір'я, взаємного зрозуміння та пошани. Недавно на Вольському цвинтарі у Варшаві зустрілися президенти Польщі й Украіни. Важливо, однак, щоб крім президентів, зустрічалися також пересічні громадяни цих держав, узагалі поляки й украіНці. Ще простіше було закінчення імпрези: До зустрічі за рік на цьому самому місці також у липні. Мушу зазначити, що під час майже 1О-годинної імпрези зі сцени лише раз украінською мовою прозвучало слово «українці». Як художній керівник, так і ті, хто його заступав, не вважали за належне ПОДІЛИТИСЯ з глядачами чимось вагомим, чимось близьким, що змушувало б думати й давало б можливості витягати якісь висновки. До абсурду дійшла конферансьє гурту «Галицькі забави», яка не додумалася, або ніхто їй не підказав, що польське слово «Ельжбєта» перекладається просз Гданська. Виступав не в найкращій ситуації, бо після голосистої «Черемшини», Однак щось таки міцно мені сподобалося у виступі гданських хлопців: одне просте слово «привіт від українців з Гданська». Яка ж спонтанна була реакція на це просте слово «українці». Люди цього чекають, у Черемсі це слово давно знане і його треба, по-різному відмінюючи, людям давати, бо це ж вони самі в цьому слові «українці» сидять. I хочуть самих себе бачити й чути.
* * *
На «Зустрічах» бракувало мені не лише Підляшшя, але також України, за Польщу й не кажучи. Усе ж існує страх перед категоричністю исновків, тож надивившись на виступи названих тут і далеко не всіх названих гуртів, ансамблів чи капел, пішов я між людей послухати інших міркувань. Знайомий старий бувалець різних імпрез так прямо й сказав: Ці всі ансамблі бачу вже 159 або 259 раз, не дуже навіть і цікавлюся котрий. Приіхав до Черемхи, бо батько дав самохід, бо дешева горілка, бо буде неофі ціальна частина, яка біль зблизить людей, ніж офіціаль, На жаль, не маю таких враже як кілька років тому на „Bamрі” де почув, як дівчата говорят по-укршнськи...
* * *
Навіть не познайомившись зі сценою «Зустрічей», можна було зробити з почутого кілька висновків. Як на мене, переносини, хоч і не заплановані, - корисні і навіть були потрібні, бо ж мельницькі «Діалоги» відбувалися таки трохи на межі Підляшшя, а сам Мельник має вже міцно, або переважно, польський характер. «Діалоги» навряд чи дали щось громаді, могли приносити задоволення самим організаторам. Натомість Черемха - це вже твердий підляський (рунт, велике село і залізничний вузол, заселений в основному або у переважній частині підляшуками. Черемха - це й природний добрий (рунт для імпрези, яка, якщо правильно розумію СУП, має також робити національну роботу серед глядачів. Зорганізована тут продумана імпреза напевно принесе національно добрий результат. Не відразу. I тут шкода восьми мельницьких років. Якби не Мельник, а Черемха мала щороку свою велику українську імпрезу, то ситуація нині тут виглядала б інакше. Тож не знати чи варто думати про зміну місця зустрічей в наступному роц;, що почув я від одного з організаторів імпрези. Слід-бо закріпити і-і в доброму перспективному місці, яке за кілька років дасть громаді також українську мову в черемоській початковій школі чи й гімназії. На Підляшші не треба скакати зайцем, розтрачуючи сили й ніде не зупиняючись довше. Без нервів, панове, ми ж удома.
* * *
Теорія теорією, а воно ж цілком інша справа; перспективне місце (у даному випадку чудове - Черемха!) й перспективна імпреза в ньому. Її треба зорганізувати, саме перспективно зорганізувати, тобто принаймні не за моделлю «далекий-близький... тутешній», як воно сталося цього року в Черемсі з «Зустрічами». У суботу, першого дня, ось як відкрив імпрезу ії художній керівник Славомир Савчук, до речі, польською мовою" тим українським «Єлисавета», добре зрозумілим мешканцям Черемхи. Однак, ЩО ж там «Ельжбєта», коли ця ж сама жінка під час вечірньої забави якомога перекручувала українські слова, щоб говорити до людей польською мовою. А що ж було між початком і закінченням «Зустрічей»? Напевно
важко було б зорієнтуватися, що імпреза відбувається на Підляшші та що підляшукам вона призначена. На сцені запрезентувалися всього три типово підляські групи: жіночі з Черемхи-села та Вільки Терехівської і знаменита «Родина» з Дуб'яжина. Однак ведучі концерт ні словом не вміли якось підкреслити та заодно й підсилити іх підляськість. Коли підляшук
має почути себе гордим підляшуком і гордим українцем, як не під час слухання пісень власного краю? «Галицькі забави» з ІваноФранківська грали «чадову» гуцульську музику, яка страшенно «пасувала» до підляського клімату, вписувалася під кожну стріху від Риболів по Віліново, а зокрема черемшани з тугою слухали звуків аркана. Хор «Хрещатик» з Києва також уміло співпрацював з організаторами, співаючи все невпопад або просто наосліп. А як же легко можна було переконатися, що глядач таки має свій смак, репертуар, що він уже наперед чогось хоче. От хоча б виступ більсько-підляського дитячого «Ранку», керівник Є. Томчук, а що вже казати про «Горину» з Рівного та заспіваного нею «Хмеля»? Як добре було видно: «Горина» знає, що підляшуки люблять цю пісню, тож варто ії заспівати. Лунало «Ой, хмелю ж мій, хмелю», а публіка на лавках відразу колихалася в такт. , як же видно було ще одну річ. На кінець імпрези доїхав «Хутір»
З пари 14-річних дівчат з ЧеІмхи витягнув я більш-менш т,
польськомовне щось: Ми прий ли побачити, послухати й доі: погуf!Яmи. Нам байдуже, чи yKpalHCbKa, чи польська музи. і так більше молоді в нас дум,
бо інакше наша православна /v лодь би не прийшла. Натомість єдиний, коли мене рахувати, перемишлянин Богд Сидор, «намєнтний» збирач п ляських особливостей, СКВИТуЕ справу ось як: Імпрезі бракує ~Офіційно таємнича, але ж Е на сцені «Музичних зустрі разного національного аспекту, навіть простого синьо-жовтого прапора собі не зафундували. Зате я можу донесхочу любуватися, коли чую людей, які говорять украіНською мовою і кажуть, що вони не говорять украіНською мовою...
* * *
Очевидно, Богдан тутторкнувся моделі підляського мислення типу «далекий, близький... тутешній», справи таємничої і розгаданої поки що хіба що Юрієм Гаврилюком, істориком, підляшуком, який чи не найвище вирвався поза цю схему, а навіть досить логічно виклав і-і у продаваній під час імпрези книжці «Руські краї. Більськ, Мельник, Дорогичин». Книжку, присвячену українсько-білоруським паралогізмам на Підляшші, купляли в нього щоінтелігентніші люди, тож видно, що вона під стріхи не дійде. А інтелігенти ? вони ж і так «сєто» знають. Питання цих паралогізмів, зокрема класичних білоруських паралогізмів на Підляшші, має свої миліхвилини.Гаврилюкназбирав їХ у книжці сотні, та чи хоч один з них стане відомим членом дуже гарної капели «Черемшина» з Черемхи? Це дуже важливо, оскільки багатьом іншим правдивим прихильникам .іі співу давно кортить знати, ЩО ж воно за ансамбль?

Таємниця «Черемшини»

Відповісти мені й іншим я попросив керівничку ансамблю та їі чоловіка. Подаю з магнітофонною докладністІО, зазначаІОЧИ, що розмова велася спершу польською, потім українськоІО мовоІО (крім самої керівнички).
- Кажуть, що «Черемшина» це найкраща українська фолькова капела в Польщі...- Найкраща українська капела? Чому? Ми ані українська, ані білоруська, ані польська капела. Специфіка нашого терену, йОГО мова не класифікує ясно нашої приналежностідоякогось народу.
- Но як ні? Кожне словечко!
- З вас сміються, кажучи, що заради кон'юнктури раз співаєте на українських імпрезах, раз на білоруських, самі не маєте твердого хребта, оборони шукаєте у високих ідеях служіння понаднаціональному мистецтву.
- Нас кожен хоче перетягти н.а свою сторону, зокрема журналlсти й діячі білоруських чи українських організацій. Нам недо.бре, коли хтосьдо насдзвонить I каже: тільки не співайте по-украінському, не співайте по-білоруському (правда, Савчук тут нам такого не казав) чи по-польському. Це все якась хвороба. - Ну добре, але чи не є хворим те, що ви так гостро реагуєте на моє прохання визначити національне походження ваших пісень?
Пісню «Чом ти не прийшов» українці маіоть за своіо, але й білоруси так само. Якою мовою нам "іі співати ? - Співайте місцевою, коли ви такі місцеві. Які знаєте білоруські пісні?- «Єхав Ясь на коні», «Комарик», що на мусі оженився...- Остання українська. . .- Нас «вкуряє» класифікування...
- А знаєте, як люди зляться, коли не знають, з яким ансамблем мають ДО діла? Ви можете нервуватися глядачами, але так само може бути й по другому боці. Почнемо їздити на нейтральні англійські або німецькі фолькові імпрези.
А як то вони стали такими нейтральними? Хочете просто втекти.
- «Черемшина», так насправді, таємниці не має, а якщо, то вона веде нас у добре вже відомому напрямку моделі «далекий-близький... тутешній». Ніхто ні в хаті, ні в школі, ні в церкві, як були дітьми, не пояснив їм їхнього роду. Стали дорослими уважаіоть належним і далі нічого не пояснювати.
I все було б гаразд, якби сторонні ліоди не підсували їхнім друзям чи молодшим колегам

- пасамперед звідси, тутешніх.
- Апе Мені йдетьсн про націонапьне визначення,
- Якби взяти науково, за «Атласом східнослов'янських говорів Білосточчини», то співаємо украінських пісень, Однакзвідки взялися тут люди, що звуть себе білорусами?
- Треба копирснутися В історіі; комуна записапа іх біпорусаМи й так запишипося донині.
- Ми не граємо політики, а музику. Якби ми співали По-англійському, то це нікому не заважало б.. .
- Однак подапи ви націонапьне Визначення, а щодо своіх пісень його подати не хочете.
- Це не є українська літературна Мова, ні білоруська, ані не польська, це наша домашня мова, ми так говоримо ВДОма з батьками.
-А чи розумієте тексти тих пісень?
нях таки однозначно українська «Черемшина» З Черемхи по Підляшші, як по власному подвір'і. Підляське подвір'я завжди мало свого Власника, нічого, що він не вмів сам себе добре назвати - але ж він знав, що це його власність!
* * *
З не надто втішними думками збиравсь я в Перемишль... Поширювати милі підляські двозвуки «КУОНЬ» чи «вуол». Біля кладки над залізничними рейками догледів кількох хлопців-підлітків. Старалися затанцювати, по-козацькому присідаючи, невправно йшло, наче вперше.
- Що, козаки? - звернувсь я до них.
- Так, козаки!
- Що, украінці?
- Так, украінці, - крикнули. Склав руку Тризубом і показав, відразу показали теж саме й міцно закричали. Невже ті підлітки нарешті виростуть понад «Черемшину»?

Богдан Гук

 ». Знімки Б. Гука

НАШЕ СЛОВО N 32 (2193) 1999.08.08

powrot do strony glownej
powrot do strony poprzedniej